Подаруймо 250 комплектів теплого одягу дітям,
які втратили батьків через війну
Якщо хочеш придбати повний комплект одягу, можеш обрати конкретну дитину, яка отримає цей комплект. Для цього вибери дитину у таблиці та вкажи своє ім'я та прізвище навпроти імені дитини.
Читай історії дітей та обери, кому хочеш надіслати комплект одягу.
Анастасія, 18 років, навчається в Київському національному економічному університеті. Вона цілеспрямована, розумна й надзвичайно сильна дівчина, яка, попри біль втрати, продовжує йти вперед.
Її родина проживає в Балаклії Харківської області. Під час окупації їхнього міста батько, цивільна людина, був розстріляний окупантами просто на подвір’ї власного дому. Ця жорстока подія назавжди залишила глибокий слід у серцях родини.
Мама та молодша сестричка залишилися жити в Балаклії. Вони щодня згадують рідну людину, яка віддала своє життя, не встигнувши навіть попрощатися.
Анастасія вірить, що її навчання й майбутні досягнення стануть найкращим вшануванням пам’яті батька. Родина тримається разом, мама й донька підтримують одна одну і продовжують жити з вірою у справедливість і мир.
Родина Софії проживає в Чернігівській області. Мама Наталія зараз у другому шлюбі. Хоча жінка була розлучена з батьком Софії, донька важко переживає загибель тата.
Наталія розповідає, що теж не може змиритися із втратою. Коли загинув батько Софії (у жовтні 2023 року, під час виконання бойового завдання), вона намагалася захистити доньку від болю, але сама постійно плакала. Вони не могли відкрито говорити, і дівчинка замкнулася в собі.
Софія важко довіряє людям, боїться нових знайомств. Їй запропонували поїхати до табору, але дівчинка відмовилась – їй некомфортно серед незнайомих людей.
Софія добре навчається, цікавиться макіяжем і любить тварин. Також вона гарно малює, відвідує гурток з образотворчого мистецтва та займається англійською.
Andriy is a lively and brilliant young boy who loves to play with his friends and color pictures in coloring books. However, in Andriy’s own words, the war “took half his heart away from him.”
His father.
Due to the constant shelling, combat and threats from the heavy artillery around them, Andriy’s mother left the capital area around Kyiv with him. Meanwhile, his father stayed back to take care of their home. On March 12th, 2022, Russian soldiers brutally tortured him, tied his hands behind his back and shot him in the yard of the family home, leaving Andriy and his mother without their beloved father and husband.
Родина з міста Запоріжжя. Мама Вероніка та син Микита мають власне житло, яке ще до війни придбали разом із чоловіком.
Тато Микити пішов добровольцем із перших днів повномасштабної війни. Загинув на Запорізькому напрямку, у Пологівському районі, під час виходу на бойове завдання.
Микита цього року вступає до медичного коледжу. Він уже склав іспити й чекає на результати. Дуже хвилюється, адже мріє стати хірургом, як хотів його батько.
Хлопець спокійний і домашній, не надто комунікабельний. Після загибелі батька замкнувся в собі, довго тримав емоції всередині, згодом почалися спалахи агресії. Зараз трохи заспокоївся, хоча біль утрати залишається. Батько часто був на службі, тому синові особливо бракує часу, який вони не встигли провести разом.
Alina’s family has endured war twice. They fled Luhansk in 2014 and settled in Kyiv, where they managed to rebuild their lives. Alina’s mother remarried and gave birth to her. In February, their nightmare returned. On March 5, Alina’s father left home and never returned. The family barely escaped through a green corridor after multiple attempts, but her mother stayed close, searching for him. In late April, his body was found in a nearby town, brutally tortured and executed. Both children are now without a father. Her brother, now 13, is pursuing an interest in IT. Alina, a curious and imaginative girl, loves unicorns and role-playing princesses. The family is struggling financially to meet all their needs.
Родина в травні цього року втратила батька — чоловік загинув у місті Лиман Донецької області. Він був доброю, порядною людиною й дуже любив своїх дітей.
Під час обстрілів із мінометів мама з дітьми ховалася у підвалі, накриваючи їх собою, а батько прикривав з іншого боку. Всі боялися, що впаде стеля. Вони молилися разом. Тоді мама вирішила рятувати дітей, і родина змогла вибратися до Дніпра, де зараз мешкає у церкві «Надія».
Проте чоловік, із яким мама прожила 30 років, залишився в Лимані. Він не хотів покидати домівку на втіху мародерам і окупантам. Незабаром родина отримала звістку, що його більше немає серед живих.
Мама залишилася сама з двома дітьми у місті, де ніколи раніше не була. У них немає родичів в Україні, і вся відповідальність тепер лише на ній.